Ліна Костенко. Поетеса епохи
Ліна Костенко. Поетеса епохи
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Українська поетесса, письменниця. Класик, чиї твори давно увійшли до
навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх
боків.
Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.
Біографія
День народження Ліни Василівни Костенко – 19 березня 1930 р.
Ліна Василівна Костенко народилася в містечку Ржищеві
на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де
майбутня поетеса закінчила середню школу. Ці скупі дані біографічної довідки
стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах
про біженські дороги воєнних років і про «балетну школу» замінюваного поля, по
якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.
Після закінчення середньої школи молода поетеса
навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному
інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Ліна Костенко була однією з
перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на
рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила»
(1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла
в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість
поетеси, поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Книги Л.Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977),
«Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали не буденними явищами
сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший
розвиток.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки
і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження
свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить
тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті
роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів,
над своїм найвидатнішим до сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай»,
за який вона в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г.Шевченка.
У 1963 з друкарні знімають книжку віршів „Зоряний
інтеґрал“, книжка „Княжа гора“ знята з верстки. Фільм за сценарієм Ліни Василівни
і Аркадія Добровольського „Перевірте свої годинники“ — про українських поетів,
які загинули на війні, знятий у 1964, - на екрани не вийшов. Він був так
перероблений під назвою „Хто повернеться — долюбить“, що Л.Костенко відмовилася
від авторства.
У ці роки вірші Л.Костенко публікували журнали в
Чехословаччині, ґазети в Польщі, і тільки зрідка в Україні. Її вірші ходять у
самвидаві.
1965 Л.Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтеліґенції.
Була присутня на суді над М.Осадчим і М.Зваричевською у Львові. Під час суду
над братами Горинями Л.Костенко кинула їм квіти.
Разом з І.Драчем звернулася до редакції журналу
„Жовтень“ (тепер „Дзвін“) і до львівських письменників з пропозицією виступити
на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд
клопотання з проханням передати на поруки Б.Гориня як наймолодшого з
заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне
значення. У Спілці письменників України (СПУ) в травні 1966, де таврували
„націоналістичних відщепенців“, частина молоді влаштувала овацію Л.Костенко,
яка відстоювала свої позиції і захищала І.Світличного, П.Заливаху, М.Косіва і
Б.Гориня.
У 1968 Л.Костенко пише листи на захист В.Чорновола у відповідь на наклеп на нього в ґазеті „Літературна Україна“. Після цього ім’я Л.Костенко в радянській пресі не згадується. „Пасаж мовчання“ стає повним. Л.Костенко працює „в шухляду“, проявляючи твердість і безкомпромісність: жодного слова на славу КПРС, Леніна вона не написала.
У 1973 Л.Костенко попала в „чорні списки“, складені
секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Тільки в 1977, після відходу
В.Маланчука, виходить збірка віршів „Над берегами вічної ріки“ і в 1979, за
спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без
руху 6 років.
Роман приніс Л.Костенко справді всенародну славу.
Разом зі збіркою „Неповторність“ (1980) він у 1987 був відзначений
Державною премією ім.Т.Шевченка. Виходять збірки віршів „Сад нетанучих
скульптур“ (1987), книга для дітей „Бузиновий цар“ (1987) „Вибране“ (1989).
Живе та працює Ліна Костенко в Києві. Має двох дітей.
Цитати Ліни Костенко
Найяскравіші висловлювання Ліни Костенко:
1. Я скорше дуба вріжу, ніж мене поставлять на коліна.
2. У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас
це — фактор відчуження.
3. І що цікаво – серце у колібрі майже втричі більше,
ніж шлунок. От якби так у людей.
4. Так, держава – це я, а не те, що вони з нею
зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б
достойна держава.
5. Шкода, що в жінках так швидко вмирає Ассоль.
6. Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й
гідності, процвітає моральне невігластво чоловіка.
7. Мені потрібне слово, а не слава.
8. Шляхи розходяться, а спогади залишаються.
9. Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.
10. Музика – це мова почуттів.
11. Нашого цвіту по всіх борделях світу.
12. Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх
проблем.
13. Письменник повинен мати долю, а не кар'єру.
14. Взагалі мені здається, все наше життя – це чекання
найгіршого і надія на краще.
15. Мужчина формується не тоді, коли затуляється
щитом, а тоді, коли піднімає меч.
16. Троянда – як кохання, може завдати болю, якщо не
вмієш її узяти.
17. Нікчемність – рідна сестра підлості.
Творчість
Творчість Ліни Костенко — визначне явище в українській
літературі новітнього часу, її прикметною рисою є інтелектуалізм — рух, поезія,
злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до
таємниць буття людини, нації, людства...
Значущість поезії Ліни Костенко полягає в сутності самої поетеси, яку вона визначила так: "Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність".
Список видань Ліни Костенко
- «Проміння землі» (1957)
- «Вітрила» (1958)
- «Мандрівки серця» (1961)
- «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)
- «Княжа гора» (1972), збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)
- «Над берегами вічної ріки» (1977)
- «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
- «Неповторність» (1980)
- «Сад нетанучих скульптур» (1987)
- «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
- «Вибране» (1987)
- «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
- «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
- «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
- «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
- «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
- «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
- «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
- «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ. Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезій.
.jpg)